Пісня Сюзанни. Темна вежа VI - Страница 35

Луснув лаконос. Мія обдерла фрукт і зжерла, пирснувши соком крізь знайомий вищир.

— А я гадала, ти не вмієш читати, — промовила Сюзанна. Сенсу в цій фразі не було, та ні на що інше вона не спромоглася. Подумки вона все поверталася до образу немовляти, до його яскравих синіх очей. Очей стрільця.

— Атож, зате я знаю свою справу, тому коли тобі заманеться читати, я теж читаю вельми добре. Ти хочеш сказати, що не пам’ятаєш того щита в холі готелю? Це ти мені хочеш сказати?

Звісно ж, вона його пам'ятала. Згідно з написом на щиті «Плаза-Парк» через місяць стане частиною організації, що називається «Сомбра»/«Північний центр позитроніки». Але, промовивши «це існує поза нашим світом», вона мала на увазі 1964 рік — рік чорно-білих телевізорів, абсурдних, величезних, як кімната, комп’ютерів та алабамських копів, котрим страх як кортить спустити собак на чорношкірих борців за виборчі права. Все дуже перемінилося за ті тридцять п’ять років, що відтоді промайнули. Наприклад, той апарат, схожий на комбінацію телевізора й друкарської машинки, за стійкою євразійської дівчини-адміністраторки — звідки Сюзанні знати, що то не біполярний комп’ютер, котрий працює на якомусь слоутрансовому двигуні? Нізвідки.

— Давай далі, — сказала вона Мії.

Мія знизала плечима.

— Ви самі себе прирекли, Сюзанно. Ви на позір такі категорично рішучі, та коріння ж, воно завжди одне й те саме: слабшає ваша віра, тож на заміну їй ви дістаєте раціональну думку. Але в думці нема любові, ніщо не виживає в раціональних розмислах, тільки смерть.

— Який це має стосунок до твого малюка?

— Сама не знаю. Багато чого я не знаю. — Вона підняла руку, зупиняючи Сюзанну, перш ніж Сюзанна встигла промовити слово. — Ні, ні, я не тягну час і не намагаюся звести тебе на манівці геть від того, що тобі треба взнати, я говорю так, як мені підказує серце. Ну, ти слухатимеш мене чи ні?

Сюзанна кивнула. Вона послухає… хай навіть це триватиме трішки довше. А якщо ця балачка не повернеться до немовляти, вона сама її спрямує в той бік.

— Магія щезла. Мерлін ретирувався до своєї печери в якомусь зі світів, в іншому світі меч Ельда поступився пістолетам стрільців, і магія випарувалася. Тоді в стародавні роки великі алхіміки, великі вчені, великі… — може, механіки? — великої мудрості люди, ось кого я маю на увазі, словом, якісь люди великого розмислу — ось вони-то зібралися докупи і створили машини, здатні керувати Променями. То були прекрасні машини, але то були смертні машини. Магію замінили машинами, дуї кенніт, а тепер ці машини руйнуються. У деяких світах страхітливі пошесті вигубили вже ледь не все живе.

Сюзанна кивнула:

— Ми бачили один з таких світів, — сказала вона тихо. — Там це називають супергрипом.

— Руйначі Багряного Короля лише підганяють процес, котрий і без того прогресує. Машини скаженіють. Ти сама бачила. Ті люди вважали, що завжди будуть такі ж, як вони, нові люди, котрі майструватимуть нові машини. Ніхто з них не передбачав того, що відбувається. Цієї… цієї всесвітньої виснаженості.

— Світ зрушив з місця.

— Атож, панночко, так воно й є. І не залишив нікого, хто б замінив машини, котрі могли б підтримувати рештки магії в дії, бо Прим звідтоді давно відступив. Магія щезла, а машини руйнуються. Невдовзі й Темна вежа завалиться. Можливо, вистачить часу на єдиний шикарний сплеск універсальної раціональної думки, перш ніж темрява запанує навіки. Хіба це не чудово?

— А хіба Багряного Короля не буде також знищено, коли впаде Вежа? І всіх його посіпак? Лобурів із кривавими дірками в лобах?

— Йому було обіцяно його власне королівство, де він правитиме вічно, насолоджуючись розвагами на свій специфічний смак.

Огида прозвучала в голосі Мії. А ще, либонь, і страх.

— Обіцяно? Ким обіцяно? Хто ж є могутніший за нього?

— Панночко, я не знаю. Можливо, він сам собі усе наобіцяв. — Мія знизала плечима, намагаючись не дивитися Сюзанні в очі.

— А може щось завадити падінню Вежі?

— Навіть твої друзі стрільці не сподіваються завадити її падінню, — сказала Мія. — Хіба що уповільнити процес, звільняючи Руйначів, і, якщо це можливо, знищити Багряного Короля. Рятуймо. Рятуймо Вежу, як це зворушливо звучить! А він тобі хоч раз казав, що саме це і є його метою?

Сюзанна замислилась, а потім похитала головою. Якщо навіть серед усього говореного Роланд їй про це казав, вона цього на пригадувала. А була певна, що запам'ятала б.

— Ні, не казав, — провадила далі Мія. — Бо він не бреше своєму ка-тетові, якщо може цього не робити, гонор йому не дозволяє. Єдина ціль, заради якої Роланд йде до Вежі, полягає в тім, що він мріє її побачити. — А далі вона додала, ледь не з гарчанням: — А може, хоче ввійти туди і вилізти на самісінький верх, його амбіції можуть сягати аж так високо. Можливо, він мріє стати на тамтешній галереї, як оце ми тулимось на тутешній, і прокричати імена своїх загиблих товаришів і всіх зі свого родоводу аж до самого Артура Ельда. Але рятувати її? Аж ніяк, добра панночко! Тільки повернення магії могло б її врятувати, а твій дін — ти й сама це чудово знаєш — знається лише на свинці.

Ніколи ще, відколи вона почала подорожувати крізь світи, Сюзанна не чула, щоб майстерність Роланда виставляли в такому жалюгідному світлі. Її ці слова опечалили й розізлили, але вона намагалася приховати свої почуття.

— Розкажи мені, яким чином твій малюк може бути Роландовим сином, я мушу це почути.