Пісня Сюзанни. Темна вежа VI - Страница 82

Волтер пояснив їй, що насправді Мія неспроможна мати дитину, навіть в образі смертної жінки. Виносити — так. Зачати — ні. От так і вийшло, що один з первісних демонів прислужився Багряному Королю, взявши сім’я Роланда в жіночому образі, а в чоловічому передавши його Сюзанні. Була тому й ще одна причина. Волтер про неї промовчав, але Мія знала.

— Пророцтво, — сказала вона, втупившись очима вздовж порожньої, без тіней вулиці. Туди, де перед федікським кафе, під вивіскою СМАШНІ ДЕШОВІ ОБІДИ, мовчки іржавів робот, що був схожий на Енді з Кальї.

— Яке пророцтво? — спитала Сюзанна.

— Останній у роду Ельда зачне дитя від кровозмішення зі своєю сестрою або дочкою, і те дитя матиме мітку, по червоній п’яті пізнаєте його. І це воно обірве дихання останньому воїну.

— Жінко, я аж ніяк не сестра Роланду і я не його дочка! Можливо, ти не помітила невеличкої, проте кардинальної різниці між кольором його і моєї шкіри, а якщо бути точною — то він білий, а я чорна.

Подумки вона, проте, вирішила, що сенс того пророцтва цілком прозорий. Сім’ї ж створюються різними способами. Кровний зв’язок — лише один із них.

— А хіба він не казав тобі, що означає слово «дін»? — запитала Мія.

— Звичайно, воно означає «очільник». Якби він очолював не купку страхолюдних стрільців, а цілу країну, воно означало б «король».

— Очільник, король, так і є. А тепер, Сюзанно, скажи мені, чи не є ці слова усього лиш нікчемною заміною для іншого слова?

Сюзанна мовчала.

Але Мія кивнула, ніби почула її відповідь, а тоді скривилася від чергового нападу переймів. Біль минувся, і вона продовжила:

— Сперма належала Роландові. Гадаю, якось її могли зберігати по науці старих людей, поки первісний демон не обернувся з жінки на чоловіка, але це не найважливіша частина історії. Важливе те, що сперма залишалась живою і знайшла свою долю, як і було напророчено ка.

— Мою яйцеклітину.

— Твою яйцеклітину.

— Коли мене було зґвалтовано у кам’яному колі.

— Правду кажеш.

Сюзанна сиділа замислившись. Нарешті підвела очі.

— Здається мені, я казала правду й щодо іншого. Тобі вона тоді не сподобалась, та й тепер навряд чи будеш рада її почути, а втім, дівчино, ти ж просто нянька.

Цього разу Мія не збурилася. Лиш усміхнулась.

— А в кого не припинялися менструації, хоча й нудило вранці? У тебе. А хто зараз має отакенне черево? Я. Якщо хтось і був із нас нянькою, Сюзанно з Нью-Йорка, так це ти.

— Як таке могло бути? Ти знаєш?

Мія знала.

ЧОТИРНАДЦЯТЬ

Дитя, так сказав Волтер, буде передаватися у Мію, клітина по клітинці, як факс передається слово по слову.

Сюзанна було відкрила рот, аби сказати, що вона не знає, що таке факс, але тут же його й закрила. Вона вловила суть сказаного Мією, і цього було достатньо, щоб сповнити її жахливою комбінацією з благоговіння й люті. Вона була вагітною. Насправді, в повному значенні цього слова, навіть зараз. Але дитину

(передавали факсом)

у Мію. Починався цей процес швидко, а тоді уповільнився, чи навпаки — починався повільно, а тепер прискорився? Либонь, останнє, подумалось їй, бо з плином часу вона дедалі менше відчувала себе вагітною. Живіт, що було почав трохи випинатися в неї, знову став майже пласким. І тепер вона зрозуміла, чому вони з Мією відчували однаковий потяг до малюка: фактично він однаково належав їм обом. Передавався, немов та… кров від донора донору.

От лише, коли в тебе беруть кров, аби влити її комусь іншому, в тебе питають на це дозволу. Якщо це роблять лікарі, звісно, а не якісь вампіри отця Каллагена. Ти набагато ближча саме до останніх, Міє, хіба ні?

— Наука чи магія? — спитала Сюзанна. — Котра з них допомогла тобі вкрасти в мене дитину?

Мія, почувши ці слова, трохи почервоніла, але, коли знову обернулася до Сюзанни, в очах її світився спокій.

— Не знаю, — сказала вона. — Радше суміш того й іншого. І не варто тобі лицемірити. Він зараз у мені, а не в тобі. Він годується від моїх кісток і крові, не від твоїх.

— Ну то й що? Ти гадаєш, від цього щось змінилося? Ти його вкрала, зробила це за допомогою брудного чародія.

Мія несамовито замотала головою, волосся розметалося перед її обличчям.

— А що, ні? — перепитала Сюзанна. — Тоді як так виходило, що це не ти їла жаб з болота і поросят просто зі свинарника і ще бозна-яку гидоту? Як так виходило, що тобі треба було вигадувати всі оті нісенітниці про бенкети в замку, де ти удавала, ніби їси? Коротше кажучи, моя солоденька, як так вийшло, що твій малюк годувався крізь моє горло?

— Бо… бо… — очі Мії, Сюзанна це бачила, сповнилися слізьми. — Бо тут зіпсовані землі! Випалені землі! Тут пройшла Червона Смерть, тут край Дискордії! Я не могла б прогодувати мого малюка звідси!

Сюзанна погоджувалась з тим, що відповідь логічна, але не вважала її достатньою. Це також розуміла Мія. Тому що хлопчик Майкл, перфектний хлопчик Майкл був зачатий тут, він зростав тут, він виглядав чудово, коли Мія востаннє його бачила. І якщо вона аж так була себе певна, чому сльози стояли в її очах?

— Міє, вони хочуть тебе надурити з твоїм малюком.

— Ти не можеш цього знати, не муч мене!

— Якраз я знаю.

І вона таки знала. Але не мала доказів, чорт забирай! Як можна довести правильність відчуття, навіть такого потужного, як у неї?

— Флеґ… Волтер, якщо тобі так більше подобається… він обіцяв тобі сім років. Тепер Сейр каже тільки п’ять. А якщо ти прийдеш у той Діксі-Піґ, а вони там вручать тобі сертифікат ДОЗВІЛ НА ТРИРІЧНЕ ВИХОВАННЯ ДИТИНИ ДІЙСНИЙ ЗА НАЯВНОСТІ ПЕЧАТКИ? Ти й з цим погодишся?