Пісня Сюзанни. Темна вежа VI - Страница 62

— Перестань відбріхуватися. Ти заслужив на цю прочуханку, ти сам це добре розумієш. Словесною прочуханкою все й скінчиться, якщо тобі пощастить. Тож заткнися і хоч раз у житті поводься як чоловік.

— Раджу дослухатись, — сказав Роланд сухим схвальним тоном.

— Я ясно пам’ятаю, — продовжив Едді, — як вас налякало те, що я сказав Джекові, — що ми з друзями завалимо трупами всю Гранл-Армі-Плазу, якщо вони вас не залишать у спокої. В тому числі трупами жінок і дітей. Вам це не сподобалося, Кел, але знаєте що? Джек Андоліні саме зараз тут, в Іст-Стоунгемі.

— Ви брешете! — вигукнув Тауер. При цьому він зробив не видих, а вдих, тож цей його вигук прозвучав, ніби вереск.

— Боже, — промовив Едді. — Якби ж то так. На моїх очах загинуло дві невинних жінки. Це трапилося в універсамі. Андоліні напав із засідки, і якби ви творили молитви, — а ви, я гадаю, не молитесь, хіба що коли опиняється в небезпеці або спливає з рук якесь рідкісне видання, — вам напевне схотілося б уклякнути на колінах просто зараз отут і вознести молитву богові егоїстичних, одержимих, захланних, безсовісних букіністів за те, щоб одна жінка на ім’я Мія виказала Балазаровому діну місце, де ми найпевніше можемо з’явитися, за те, щоб це зробила вона, а не ви. Бо якщо вони переслідували вас, Кельвіне, кров тих двох жінок лежить на ваших руках!

Голос Едді поступово підвищувався, і, хоча він не переставав дивитися вниз, все його тіло тремтіло. Він відчував, як очі вибалушуються йому з очниць, як жили напинаються йому на шиї. Він відчував, як підтягуються вгору його яйця, стаючи маленькими і твердими, немов персикові кісточки. Понад усе йому хотілося стрибнути через кімнату, легко, як це робить якийсь балерун, і вчепитися пальцями у жирне біле горло Кельвіна Тауера. Він чекав, що втрутиться Роланд, — сподівався, що Роланд втрутиться, — але стрілець мовчав, і голос Едді продовжував неминуче зростати до лютого крику.

— Одна з тих жінок померла одразу, але інша… вона ще стояла дві секунди. Куля відбила їй верх черепа. Я гадаю, в неї поцілили з автомата, і дві секунди вона ще залишалася на ногах, а з неї вивергалося, як з вулкану. Тільки не лава бризкала, а її кров. Ну, найпевніше, це Мія наклепала. Таке я маю відчуття. Воно не зовсім логічне, але, на щастя для вас, сильне. Мія скористалася тим, що відомо було Сюзанні, щоб уберегти свого малюка.

— Мія? Молодий чоловіче, містере Дін, я не знаю ніякої…

— Стули пельку! — крикнув Едді. — Стули свою пельку, ти, пацюк! Ти брешеш, мерзотний тхір! Ти захланний, скупий кнур у людській подобі! Чому ти не розвісив по околицях оголошень? ПРИВІТ, Я — КЕЛ ТАУЕР! Я ЗУПИНИВСЯ В ІСТ-СТОУНГЕМІ НА РОКЕТ-РОУД! ЧОМУ Б ВАМ НЕ ЗАВІТАТИ В ГОСТІ ДО НАС З МОЇМ ДРУГОМ ААРОНОМ! НЕ ЗАБУДЬТЕ ПРИХОПИТИ З СОБОЮ ЗБРОЮ!

Едді повільно підняв голову. Сльози люті стікали його обличчям. Біля дверей притиснувся спиною до стіни Тауер, з вибалушеними очима, зі змокрілим круглим обличчям. Піт виблискував у нього на лобі. Сумку з нещодавно придбаними книжками він тримав у себе проти грудей, немов щит.

Едді не зводив з нього очей. Кров скрапувала з його щільно стиснутих рук; знову почала розпливатися кривава пляма на рукаві його сорочки; цівка крові почала тепер уже текти і з кутика його рота. Йому здалося, він збагнув значення Роландового мовчання. Це була робота Едді Діна. Бо саме він знав Тауера на зовнішність і розумів його нутро, чи не так? Вельми добре розумів. Бо хіба не він сам ще не так давно вважав, що у всьому світі не існує речі важливішої за героїн? Чи не вірив він щиро у те, що все у світі, що не є героїном, можна продати або закласти? Чи не дійшов він був до межі, коли за наступну дозу готовий був буквально здати сутенерам власну матір? Чи не тому він зараз так лютує?

— Та ділянка на розі Другої авеню і Сорок шостої вулиці ніколи вам не належала, — сказав Едді. — Ні вашому батькові, ні його батькові, і так аж до самого Стефана Торена. Ви були при ній лише доглядачами, як я є доглядачем револьвера, котрий висить в мене при боці.

— Я заперечую!

— Справді? — спитав Аарон. — Як дивно. А я чув, як ти говорив про це пустище майже тими ж словами…

— Аароне, заткнися!

— …і то не один раз, — завершив спокійно фразу Діпно.

Щось луснуло. Едді підхопився на рівні, йому стрельнуло вгору по нозі свіжим болем від рани в литці. То був сірник. Роланд прикурював чергову сигарету. На цераті, що покривала стіл, поряд з іншими двома лежав її відірваний фільтр. На вигляд вони були, немов пігулки.

— Ось що ви мені тоді сказали, — промовив Едді, раптом ураз заспокоївшись. Гнів витік з нього, як висмоктана з ранки зміїна отрута. Роланд надав йому можливість це зробити, і, попри прикушений до крові язик і скривавлені долоні, Едді був йому вдячний.

— Що б я тоді не казав… Я перебував під тиском… Я боявся, що ви самі можете мене застрелити!

— Ви сказали, що маєте конверт з датою — березень 1846 року. Що в конверті є аркуш паперу з написаним на ньому ім’ям. Ви сказали…

— Я заперечую…

— Ви сказали, що, якщо я назву написане на тім аркуші паперу ім’я, продасте мені ділянку. За один долар. І з умовою, що ви отримуватиме набагато більше — мільйони — десь до 1985 року… скажімо так.

Тауер видав регіт, що був схожий на короткий гавкіт.

— А чому б вам не запропонувати мені ще й Бруклінський міст на додачу?

— Ви пообіцяли. А тепер ваш батько спостерігає за тим, як ви збираєтеся порушити обіцянку.

Кельвін Тауер заверещав:

— Я заперечую кожне ваше слово!