Пісня Сюзанни. Темна вежа VI - Страница 5

Едді, Джейк і Каллаген почали спускатися їм назустріч. Роланд виглядав рішучим і зібраним у світлі тремтливих спалахів зі сходу, де на них чекав Край грому і Двір Багряного Короля, а після Прикінцевого світу — сама Темна вежа.

— Якщо, — подумалося Едді. — Якщо вона ще там стоїть.

— Джейк тільки-но казав, що якби Сюзанна вже була мертва, ми б про це взнали, — промовив він. — Тоді б з’явилося те, що ти називаєш сіґулом. А тут оце. — Він показав священику на галявину, де випнулося нове пасмо, суцільною десятифутовою смугою воно прорвало моріжок, демонструючи брунатні зморшкуваті губи землі. Собачий хор заходився гавкотом у місті, та ані звуку не подавали фолькен, поки що принаймні; Едді подумав, що більшість з них просто проспали все шоу. Сном п’яних переможців. — Це ж не має стосунку до Сюзі. Правда ж?

— Напряму — ні.

— І не наше воно, — уточнив Джейк. — Інакше б руйнування були набагато гіршими. Як ти гадаєш?

Роланд кивнув.

Роза дивилася на Джейка з сумішшю здивування й остраху.

— Що не наше, хлопчику? Про що це ти говориш? Точно, це був не землетрус!

— Ні, — сказав Роланд. — Це був променетрус. Надломився один з Променів, на яких тримається Вежа, котра підтримує все. Просто тріснув.

Навіть у зрадливому жеврінні чотирьох світлодіодних ламп на ґанку Едді помітив, як з обличчя Розаліти Муньйос збігли всі кольори. Вона перехрестилася.

— Який Промінь? Один з тих самих Променів? Скажи, що це не так! Скажи, що це неправда!

Едді раптом згадався давній бейсбольний скандал. Як маленький хлопчик канючив:

— Скажи, що це не так, Джо.

— Не можу, — відповів їй Роланд. — Бо це правда.

— А скільки їх там, тих Променів? — спитав Каллаген.

Роланд поглянув на Джейка і злегка кивнув:

— Складай свій іспит, Джейку з Нью-Йорка, говори і кажи правду.

— Шість Променів пов’язують дванадцять порталів, — почав Джейк. — Дванадцять порталів стоять на дванадцяти кінцях землі. Роланд, Едді й Сюзанна розпочали свій шлях від Порталу Ведмедя, а мене підібрали між ним і Ладом.

— Шардик, — промовив Едді. Він задивився на останні зблиски світла на сході. — Так звуть ведмедя.

— Так, Шардик, — підхопив Джейк. — Отже, ми на Промені Ведмедя. Всі Промені сходяться до Вежі. Наш Промінь по інший бік Вежі?..

Він кинув погляд на Роланда, благаючи допомоги. Роланд теж подивився на Едді Діна. Схоже, Роланд і зараз ще продовжував їх наставляти на Шлях Ельда.

Едді чи то не помітив його погляду, чи вирішив, що краще його проігнорувати, проте Роланда це не спинило.

— Едді, — стиха гукнув він.

— Ми на Стежині Ведмедя, Шляху Черепахи, — промовив він апатично. — Я не розумію, яке це має значення, оскільки нам треба дійти лиш до Вежі, але по інший її бік лежить Шлях Черепахи, Стежина Ведмедя. — І він продекламував:

Черепаху здоровенну уяви!
На собі вона тримає світ людви.
Думає вона неспішно і ласкаво про всіх нас,
На цій думці світ тримається якраз.

І тут уже вірш підхопила і продовжила Розаліта:

На спині у черепахи правда сидить,
Вірність із любов’ю поряд видить.
Черепаха любить землю і моря,
Любить навіть дитинча таке, як я.

— Не зовсім так, як колись, ще малюком, запам’ятав я і навчив моїх друзів, — сказав Роланд. — Але доволі близько до того, за буквою і духом.

— Ім’я Великої Черепахи — Матурин, — додав Джейк і знизав плечима. — Якщо це має якесь значення.

— Ти не маєш можливості взнати точно, який зламався? — прискіпливо вдивлявся Роландові в обличчя Каллаген.

Роланд похитав головою.

— Я знаю одне, Джейк має рацію — це не наш Промінь. Якби це був наш, нічого б не встояло на сто миль навкруг Кальї Брин Стерджис. А може, й на тисячу миль, хтозна? Навіть птахи попадали б з неба, обсмалені.

— Ти говориш про Армагеддон, — тихо, тривожним голосом прорік Каллаген.

Роланд мотнув головою, проте начебто й не заперечуючи.

— Мені незнайоме це слово, панотче, але, безперечно, я маю на увазі велике руйнування й загибель. І десь, вздовж Променя, який пов’язує Рибу й Пацюка, саме це, можливо, й трапилось.

— Ти точно впевнений у цьому? — глухо запитала Роза.

Роланд кивнув. Одного разу він уже був пережив це, коли повалився Ґілеад і його цивілізація, як він тоді зрозумів, скінчилася. Тоді й пустився він берега, вирушив у мандри з Катбертом, Аланом, Джеймі та ще кількома іншими з їхнього катету. Тоді обломився один з шести Променів, і, майже напевне, він не був першим.

— Скільки Променів залишилося, скільки їх ще підтримують Вежу? — спитав Каллаген.

Схоже було, що Едді вперше зацікавився чимось, окрім долі своєї зниклої дружини. Тепер він дивився на Роланда ледь не уважно. А чом би й ні? Врешті-решт, це було ключове питання. — Все в світі служить Променю, — так кажуть, хоча насправді все служить Вежі, Вежу утримують Промені. І якщо вони переломляться…

— Два, — промовив Роланд. — Залишилося щонайменше два, я гадаю. Цей, що йде через Калью Брин Стерджис, та ще один. Хоча бозна, скільки часу вони ще протримаються. Нам треба поспішати.

Едді заціпенів.

— Якщо ти вважаєш, що ми можемо вирушити без Сюзі…

Роланд нетерпляче струснув головою, ніби кажучи Едді, щоб той не клеїв дурня.

— Нам не пробитися без неї до Вежі. Наскільки я розумію, нам також не пробитися туди й без малюка Мії. Все в руках ка, і як казали у моїй країні: ка не має ані серця, ані розуму.