Пісня Сюзанни. Темна вежа VI - Страница 48

Джон вивів їх на стежку до лісу і повів нею швидко, подалі від стовпів густого темного диму і виття сирен, що неухильно наближалося.

ЧОТИРИ

Вони не пройшли й чверті милі, як Едді побачив між деревами сині полиски. Стежка була слизькою від опалих соснових голок, а коли вони дійшли до фінального спуску — того, що вів униз, до довгого вузького захопливо гарного озера, — Едді побачив, що хтось побудував тут березові поручні. А потім коротку гатку, що видавалася у воду. До гатки було прив’язано моторного човна.

— Це мій, — сказав Джон. — Я на нім приплив по закупи і трохи собі щось з’їсти. Не чекав ні на який клопіт.

— А натомість отримав, — промовив Едді.

— Атож, це таки правда. Обережніше тут, наприкінці, якщо не хочете з’їхати на дупі. — Джек жваво спускався схилом, тримаючись за поручні для рівноваги, і радше сковзав, ніж крокував. На ногах у нього були старі, стоптані робочі чоботи, що виглядали б цілком своїми у Серединному світі, подумалось Едді.

Він ішов слідом, обережно наступаючи на поранену ногу. Роланд був замикаючим. Позаду них раптом щось вибухнуло, різко й лунко, мов перший постріл потужної гвинтівки, але набагато гучніше.

— Це, певне, Чіпів пропан, — промовив Джон.

— Благаю прощення?.. — перепитав Роланд.

— Газ, — спокійно пояснив Едді. — Він має на увазі газ.

— Атож, пічний газ, — погодився Джон. Він ступив на свій човен, ухопився за стартерний шнур «Евінруда» і смикнув. Двигун, невеличка надійна швейна машинка на двадцять кінських сил, завівся з першого оберту. — Давайте, залізайте, хлопці, й робімо звідси драла, — буркнув він.

Едді ступив у човен. Роланд на мить затримався, щоб тричі клацнути собі по горлу.

Едді вже був бачив, як він проробляє цей ритуал перед тим, як перетнути відкриту водойму, і тоді загадав собі розпитати Роланда щодо цього. Нагоди так і не трапилося; перш ніж питання потрапило йому на уста, між ними прослизнула смерть.

П'ЯТЬ

Човен рухався плавно й граціозно, як будь-яка моторна посудина, наїжджаючи на власне відображення у воді під літнім небом найпрозорішої сині. Позаду них цю синяву забруднювала хмара темного диму, здіймаючись вище й вище, неквапом розносячись ушир. Десятки людей, здебільшого у шортах або купальних костюмах, стояли по берегах цього невеличкого озера, обернувшись у напрямку диму, приклавши долоні дашками до лоба проти сонця. Мало хто, якщо взагалі були такі, помітив, як повз них спокійно проплив скромний моторний човник.

— Це озеро Ківейдін, на той випадок, якщо вам цікаво, — сказав Джон. Він показав рукою вперед, туди, де у воду видавався інший сірий причал. Поряд з ним містився невеличкий акуратний елінг, білий, з зеленого кольору окантовкою й прочиненими воротами. Ще звіддаля Роланд з Едді побачили, що там погойдуються на прив’язі каное і каяк.

— Мій елінг, — додав чоловік у фланелевій сорочці. Його вимову майже неможливо було б відтворити звичайними літерами — ця фраза прозвучала приблизно як міу уелінь, — але вони обидва його чудово розуміли. Схожим чином розмовляли мешканці Кальї.

— Має доглянутий вигляд, — сказав Едді. Головно, аби сказати хоч щось.

— Еге, атож, — погодився Джон. — Я про все тут дбаю, за всім доглядаю, подеколи теслярую. Що б то був за бізнес, аби я мав тут якесь розвалище, еге ж?

— Та отож, — посміхнувся Едді.

— Мій дім десь за півмилі від берега. Звати мене Джон Каллем, — він простягнув праву руку Роланду, другою продовжуючи тримати курс човна прямо від стовпа диму і в бік елінгу.

Роланд потис простягнуту йому руку, котра виявилася приємно твердою.

— Я Роланд Дескейн з Ґілеаду. Довгих днів і приємних ночей, Джоне.

Слідом і Едді простягнув свою руку:

— Едді Дін з Брукліну. Приємно познайомитися.

Джон поручкався з ним доволі легко, але уважно приглядаючись до Едді. Коли вони роз’єднали руки, він спитав:

— Юначе, щось оце саме зараз трапилося? Щось же трапилося, хіба ні?

— Не знаю, — відповів Едді. Не цілком щиро відповів.

— Ти давненько не навідувався до Брукліну, синку, хіба ні?

— У мене нема диплома Моргаузу… — промовив Едді Дін, а тоді скоромовкою, щоб встигнути: — Мія замкнула Сюзанну. Замкнула в 1999-му році. Сюзі може дістатися Доґана, але то марнота. Мія відімкнула пульт керування. Сюзі нічого не може зробити. Вона ув’язнена. Вона… вона…

Він замовк. Якусь мить усе здавалося таким ясним, як сновидіння в момент пробудження. А тоді, як дуже часто трапляється зі сновидіннями, все розтануло. Він навіть не мав упевненості, чи це дійсно було послання від Сюзанни, чи просто спрацювала його уява.

— Юначе, щось саме зараз трапилося?

Отже, Каллем також це відчув. Отже, не уява. Якийсь різновид доторку, радше за все.

Джон зачекав, але оскільки Едді мовчав, він звернувся до Роланда.

— Ваш друг часто поводиться так дивно?

— Не часто, ні. Сей… містере, я хотів сказати. Містере Каллем, дякую вам за допомогу в той час, коли ми її потребували. Я вам дуже-дуже вдячний. З нашого боку було б вельми нахабно просити ще чогось, але…

— Але ви сподіваєтеся. Я так гадаю. — Джон замовк на хвильку, спрямовуючи точніше курс човника у навстіж прочинені ворота невеличкого елінгу. На думку Роланда, вони будуть там за п’ять хвилин. Якраз слушно, вирішив він. Він не мав нічого проти поїздки на цьому тісному моторному човнику (навіть попри те, що той низько занурився у воду під вагою трьох дорослих чоловіків), але озеро Ківейдін здавалося йому занадто відкритим місцем. Якщо Джек Андоліні (або його наступник, якщо Джека приберуть) добре порозпитує достатню кількість роззяв на берегах, йому врешті-решт трапиться кілька таких, що запам’ятали човник з трьома чоловіками. А ще цей елінг з акуратною зеленою окантовкою. «Якшо вам аж так цікау, то вони прямували до уеліня Джона Каллема», — можуть додати ті свідки. Перш ніж це трапиться, їм краще опинитися подалі звідси, поближче до Темної вежі, попередньо знайшовши якесь безпечне місце для Джона Каллема. Наразі «безпечним» Роландові здавалося місце утричі далі за відстань звідси до обрію, або приблизно відстань у сто коліс. Він не мав сумніву, що Каллем, цей абсолютний незнайомець, урятував їм життя тим, що так рішуче повівся в потрібний момент. Найменше йому хотілось би, щоб у результаті цей чоловік втратив власне життя.