Пісня Сюзанни. Темна вежа VI - Страница 100

100

— Їдь, Абдул, ти загородив усю дорогу.

Джейк не звертав уваги. Він був украй розлючений. Цього разу гепнув по капоту обома зчепленими докупи кулаками, геть-чисто як той Ратсо Різзо в «Опівнічному ковбої».

— ГРЮК! Ти ледь не задавив мого друга, придурок ти, ти хоч коли-небудь дивишся… — ГРЮК! — Куди ЇДЕШ?

Не встиг Джейк знову гепнути зчепленими кулаками об капот таксі — що він вочевидь збирався робити, аж допоки не отримає сатисфакції, як водій ухопив його за праве зап’ястя.

— Перестань, ти, нікчемний панку! — закричав водій злющим і на диво високим голосом. — Я тобі кажу…

Джейк зробив крок назад, вириваючи руку з пальців водія. І враз, блискавичним рухом, якого й Каллаган не встиг зауважити, вихопив з кобури в себе під пахвою «рюгер» і приставив до водійського носа.

— Що ти сказав? — напосідався Джейк на того. — Що ти мені сказав? Так ти визнаєш, що їхав занадто швидко і ледь не задавив мого друга? Ти скажеш мені, що не хочеш померти отут, просто посеред вулиці, з діркою в голові? Що ти мені на це скажеш?

Жінка на протилежному тротуарі — чи то через те, що побачила револьвер у руці Джейка, чи то нюхом відчувши його вбивчий запал — заверещала і кинулась навтьоки. А вслід за нею ще кілька людей. Решта скупчилися на бровці, передчуваючи запах крові. Неймовірно, один з них — юнак у надітому задом наперед кашкеті — гукнув:

— Давай, пацан! Провентилюй цього верблюжого жокея!

Водій відступив назад на два кроки, очі в нього вибалушилися. Руки він підняв до плечей.

— Не стріляй у мене, хлопчику! Прошу!

— Тоді скажи, що ти вибачаєшся! — проревів Джейк. — Якщо хочеш жити, благай в мене прощення! І в нього! І в нього!

Лице в Джейка було мертвотно-біле, окрім маленьких рожевих цяток на вилицях. Очі широко розплющені й вологі. Дон Каллаген найкраще бачив те, що йому подобалося найменше: як тремтіло дуло «рюгера».

— Кажи, що тобі дуже шкода, що ти так їхав, ти, безвідповідальний мазефакер! Давай, кажи, зараз же! Зараз же!

Юк заскиглив і промовив «Ейк!»

Джейк подивився вниз на нього. Скориставшись цим, водій вхопився за револьвер.

Каллаген цілком пристойно зацідив йому з правої, і водій розпластався на передку своєї машини, феска злетіла йому з голови. Водій, що був зупинився позаду, мав достатньо місця, щоб об’їхати переднє таксі з будь-якого боку, але він так і стояв, продовжуючи давити на клаксон і волати: «Їдь уже, приятелю, давай, їдь!» Дехто з глядачів з того боку Другої авеню навіть зааплодували, ніби перед ними розгортався спортивний бій у Медисон Сквер Гарден, і Каллаген подумав: «Це ж не місто, а геть-чисто божевільня. Знав я це й раніше, та призабув, чи тільки зараз зрозумів?»

Вуличний проповідник, чоловік з бородою і довгим білим волоссям, що розсипалося йому по плечах, стояв тепер біля Джейка, і коли Джейк хотів було знову націлити свого «рюгера», він неспішно, делікатно поклав руку на зап’ясток хлопця.

— Заховай зброю до кобури, — сказав він. — Прибери її геть, Ісусом тебе благаю.

Джейк поглянув на нього й побачив те, що нещодавно бачила Сюзанна: чоловіка, страшенно схожого на Хенчика з роду манні. Джейк засунув револьвер назад до кобури, тоді нахилився і підняв Юка. Пухнастик заскавулів, потягнувся до Джейкового обличчя своїм писком на довгій шиї і почав лизати хлопцеві щоку.

Тим часом Каллаген, узявши водія за руку, повів його до кабіни. Він намацав у себе в кишені і тицьнув водію в руку десятидоларову купюру, либонь, половину з усіх тих грошей, що вони примудрилися зібрати перед тим, як вирушити у це веселе сафарі.

— Все, край, — сказав він водію, сподіваючись, що промовляє це заспокійливим тоном. — Без пошкоджень, без образ, їдь собі своєю дорогою, а він піде своєю… — А тоді, поза кабіну, гаркнув на того, що без упину давив на клаксон. — Ти, член невмиваний, сигнал у тебе працює, дай врешті йому перепочинок та перевір свої фари.

— Цей малий байстрюк наставляв на мене зброю, — сказав таксист. Помацав голову, чи є на ній його феска, і не знайшов.

— То всього лише модель, — заспокійливо приказував Каллаген. — Як ото кожний може зібрати собі з іграшкового набору. Воно навіть дробинками не стріляє. Я тебе запевняю, що…

— Агов, друже! — вигукнув вуличний проповідник, а коли таксист обернувся до нього, проповідник вручив тому вицвілу червону феску. Приладнавши її собі на голову, таксист, схоже, став більш схильним до примирення. Навіть розважливішим, ніж після засунутої йому в руку Каллагеном десятки.

Той, що був зупинився позаду нього, знову натиснув на клаксон свого старого крокодила-«лінкольна».

— Та хоч вкуси мене за задній бампер, ти, мавпи шматок! — крикнув йому таксист, і Каллаген просто вибухнув сміхом. Він рушив у бік «лінкольна». Таксист хотів було приєднатися до нього, але Каллаген поклав руки йому на плечі і зупинив.

— Дозволь мені владнати справу. Я духовна особа. Змушувати лева спокійно лежати поряд з ягням — це моя робота.

Вуличний проповідник підійшов уже достатньо близько, щоб почути ці слова.

Джейк уже опинився за кулісами події. Він стояв біля фургона проповідника, оглядаючи Юкові лапи, аби впевнитися, що той не поранений.

— Брате! — звернувся проповідник до Каллагена. — Чи можу я спитати про твоє віросповідання? Дізнатися твою, алілуя кажу я, твою точку зору на Всевишнього?

— Я католик, — відповів Каллаген. — Отже, моя точка зору на Всевишнього така: він чоловік.

Вуличний проповідник простягнув йому свою велику жилаву долоню. Як Каллаген й очікував, рукостискання виявилось таким сердечним, що ледь не розтрощило йому пальці. Інтонація і легкий південний акцент цього чоловіка навели Каллагена на думку про Фоггорна Леггорна з мультиків «Ворнер Бразерс».

100